село Гійче

 

Історія про бій 1914 року(Прибитка)




Прибитка – площа 1 га, оточена сосновим лісом, місце , яке знаходиться на перехресті чотирьох доріг – До Гійче , до Карова , до Салашів та до Забір’я. Південна частина Прибитки належала селянам села Гійче, а північна карівському панському маєтку Марморошів. Прибитка – це невеликий пагорб нахилений на північ, схід і трохи на південь. Дорога , що знаходилась посередині пагорба вела на хутір Іваньки, що хзнаходився через 2 км.
За спогадами жителів села Гійче на цьому пагорбі був збудований колишніми власниками лісу будинок і стайня для лісового сторожа. Далі за 100 м. з лівого боку дороги стояла корчма, де євреї займались торгівлею для подорожніх. Наприкінці ХІХ століття корчму було ліквідовано господарем, а єврей зі своєю сім’єю десь виїхав. В лісовій сторожці до березня 1915 року жив Юзеф Прусь його дружина і служниця. Лісовий сторож Юзеф Прусь, дворовий службовець краківського помістя поміщика Казимира Мормона народився в західній Галичині , на той час мав років 60, середнього зросту, міцної статури , за національністю поляк. За характером добрий, чесний. Як згадували односельці ніколи нікого не наказував і не подавав у суд за якісь порушення в лісі. Колишній солдат австрійської армії 10 піхотного полку в м. Жешуві у 1884 році. Дружина його жителька Угнова вдова. Саме вони були свідками тієї трагічної битви на Прибитці. За переказами слово Прибитка може походити від слова «прибити, добити» , або від польського слова «пшибиць» – прибути.
Як відомо 3 вересня 1914 року російські війська зайняли Львів і рушили на Раву-Руську, австрійські війська спішно відступали на Томашів. 6 вересня 1914 року російські війська з’явились в Гійче і зупинились на лінії урочище Пістуни, Івануси , Федюки, панський фільварок. Увечері того ж дня вони зайняли Забір’я і Березники.
Австрійські війська зупинились в с. Голе Равське , Кушти , Синьковичі, урочищі Мокре, Чорне і в Західній частині присілку Березники. Російська артилерія стояла під карівським лісом , Піддубецьким лісом і обстрілювала австрійців в Березниках, урочищі Чорному , на південь і захід від забірського фільварку.
Обстріл австрійців тривав до 12 вересня і призвів до повного знищення Березників. Нерідко справа доходила до жорстоких сутичок, але австрійцям вдалось втримати свої позиції. Росіяни зайнявши позиції почали окопуватись в с.Гряда, с. Гійче і Волиця.
Друга колона росіян йшла дорогою з Салашів біля трьох кіпців – земляних насипів в урочищі Великому , що є межею між селами Гійче і Волиця. Ця колона йшла на з’єднання з росіянами , що розташувались в с. Забір’я і підійшла ввечері 6 вересня до лісничівки в с. Волиця.
А перед тим о 15.00 на біля лісової сторожки на Прибитці з’явились австрійці, які в бінокль спостерігали за рухом росіян по с. Гійче. Австрійський офіцер попросив у лісника води , але його жінка запропонувала молока. Подякувши австрійці сказали : «Ідіть ви звідси». Сторож побачивши , що ситуація ускладнюється забрав дружину, служнику і перейшов у землянку у лісі Ялинка біля с. Іваньки. Забрав він також 5 корів , коня і собаку. Колону австрійських військ очолював Олександр БРОШ , командир імператорського ІІ полку Тірольських стрільців. Росіяни не змогли передбачити , що австрійці зайшли їм в тил.
Колона росіян підійшла до лісового будинку і зупинилась на нічліг. За колоною йшла санітарна частина з медперсоналом, що їхали возами і також зупинилась.
Офіцери зайшли в будинок , а солдати одні лишились біля колодязя, інші готували їжу. Навколо були виставлені дозори. Командував росіянами командир 76 чи 78 піхотного полку Аксентій Вдовко.
Який був план у Броша? Будучи в тилу росіян він хотів несподіваним ударом внести розлад у передові частини росіян , а потім з’єднатись з австрійським піхотним полком ( 16 рот) 280 чоловік. Але поява російського полку на Прибитці перекреслила план Броша, який хотів вночі атакувати росіян в присілку Гряда. Тому він наказав якомога тихіше оточити і розброїти росіян, а потім вирушити на присілок Гряда і с.Волиця. Так несподівано для відпочиваючих росіян з’явились австрійці – багатьох було вбито, багато навіть не встигли взяти в руки зброю Був витий і сам командир полку в момент коли виходив з будинку. Були вбиті інші офіцери . становище росіян було критичним. Кільце австрійців звужувалось, але в цей час на Іваньки прибув інший полк росіян. Вони почули шум на Прибитці і командир оголосив сигнал тривоги. Пізніше жителі с.Іваньки згадували , як росіяни швидко поспішали на допомогу своїм. Склалась ситуація коли вже росіяни були в тилу австрійців , але боялись стріляти ,щоб не попасти під вогонь своїх. Тоді командир наказав трьом солдатам кричати , щоб вони припинили стрільбу. Але це не допомогло , бо вони подували , що це пастка австрійців. Тоді командир дав наказ зіграти горністу команду припинити вогонь.І тоді росіяни припинили стрільбу. Австрійці , захопившись боєм не помітили , що їм в тил вдарили росіяни, які стрімкою атакою змусили австрійців тікати.Проте не всім вдалось врятувати багато було вбито, і потрапило в полон. Цей штурм тривав 1 годину. Опівночі з 6 на 7 вересня на Прибитці стало тихо. Цілий день 7 вересня санітари підбирали поранених і везли в с.Салаші. А у вівторок 8 вресня жителі с. Гійче , присілків Гряда. Діброва прийшли на Прибитку копати могили. Трупів було море. Ними був вкритий ввесь пагорб. Багато з них були покоті штиками, всюди темніли калюжі крові. Житель с. Гряда Лука Маланчук розповідав, що бачив як там лежали поранені коні з сідлами і без, в упряжі з возами, поряд лікарі, священники , поварі, візники. В будинку лісника 290 убитих – стіни забризкані кров’ю. На порозі лежав командир. В стайні 37 трупів і так аж до Чернякового моста. Біля колодязя лежали воїни полкового оркестру ( 24 інструментів) в грудях були встромлені штики. Всюди стояв страшний сморід.
Жителі села поховали росіян з східної частини Прибитки австрійців з західної. Олександру Брошу вдало вийти з оточення і з’єднатись з своїми в Березниках і урочищі Чорному. Там він усвідомив весь трагізм того , що сталося: на полі бою залишились його бойові офіцері – капітан Новак , лейтенант Гарбер , полковий ад’ютант Вільгельм Драгоні і ще 8 офіцерів . Тоді він віддав наказ іти в атаку на передову росіян. Ад’ютант доповів про готовність і він в знак поваги поцілував йому руку. Полковник повів в атаку на росіян в урочище Чорне. Він тримав в руках шашку і піднявшись з окопу пішов вперед, недалеко наткнувся на вбитого ад’ютанта , у якого кулею була пробита голова. Все поле було вкрите трупами австрійців. О. Брош крикнув «за мною» і впав замертво на гребені окопу. Куля пробила йому серце. Влітку 1915 року тракторист місцевого поміщика Зіслава Обертинського Іван Майдан під час польових робіт в урочищі Чорному виорав кусок сукна , почав копати і будучи колись солдатом австрійської армії знайшов те місце , де могли зберігатись документи. У знайденій ним металевій коробці знаходились дані про полковника Олександра Броша . Рештки офіцера були перевезені до родинного склепу. На хресті був напис німецькою мовою: « Цісарський полковник Олександр БРОШ , командир ІІ полку Тірольських цісарських стрільців. Народжений 8 жовтня 1870 року , нагороджений золотою медаллю.

У 30-роках приїхала його дружина і перенесла його тіло на Прибитку і три дні молилася , віддаючи шану його героїзму і мужності..
Дані Гійченської ЗОШ І-ІІІ ступенів



Создан 23 июн 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником